Сповідь п’яти, або Встигнути в останній вагон
Чи знаєте ви реальну ситуацію із наркозалежними в нашій країні? Скільки їх? Що змусило «підсісти» їх на голку? Як намагаються – і чи намагаються, насправді, – позбутися вони своєї залежності? Як ставиться до них суспільство, сім`я, сусіди? Чи є, зрештою, для цих людей світло в кінці тунелю?
Зізнаймося чесно – подібними питаннями середньостатистичні обивателі задаються нечасто. Та й офіційні інституції воліють не порушувати подібні незручні теми в інформаційному просторі країни. І дійсно – не часто таких людей зустрінеш на вулиці, в громадському транспорті чи в закладі громадського харчування. Але це зовсім не означає, що загрозливої проблеми наркозалежних у нашому суспільстві не існує.
Отож, на усі ці болючі й подекуди незручні питання спробували відповісти автори документального театрального проекту "Останній вагон", прем’єра якого відбулася минулої суботи на камерній сцені столичного театрі ім. Івана Франка.
І спроба ця, необхідно визнати, стала блискучою..
Спільний проект Національного театру ім. Франка та Міжнародної антинаркотичної асоціації – це п’ять невигаданих життєвих історій молодих людей, що опинились на краю прірви. Але змогли від неї відступити..
Революційним у історії театральних постановок можна вважати той факт, що акторами в проекті виступили колишні наркозалежні, котрі пройшли реабілітацію у Міжнародній антинаркотичній асоціації. Свої власні – страшні, але чесні та реальні історії – розповіли глядачам Олексій Біруля, Поліна Вілкова, Андрій Скутельник, Єгор Тіщенко, Анна-Марія Громико. Вони – колишні наркомани, але водночас, вони – щасливчики, яким усе-таки вдалося вскочити у свій "останній вагон". Власне, звідси – й назва театрального проекту. «Чому «Останній вагон»? Тому що лише віра в майбутнє допомогла приреченим вскочити у «останній вагон» нормального життя», – говорить режисер-постановник вистави, актор театру ім. Франка, заслужений артист України Тарас Жирко і додає: «Документальний театр завжди цікавий своєю достовірністю і чесністю, сьогодні ж ми виходимо на новий рівень відвертості, і глядачі зрештою, побачили не просто театр, вони побачили сповідь…»
Генеральний директор Українського агентства з авторських та суміжних прав Оксана Матвєєва, котра на запрошення «франківців» відвідала прем’єру проекту, зауважила, що була настільники вражена емоційним накалом та рівнем відвертості вистави, що просто під час перегляду в неї виникла ідея незвичного соціального проекту – показати «Останній вагон» якомога більшій кількості старшокласників – саме тій віковій групі, у якої чи не найвищі ризики «підсісти».
«Наше агентство вже найближчий часом підготує відповідні пропозиції до Міністерства освіти та науки, до Спілки театральних діячів, яку очолює Лесь Танюк та, звісно, до керівництва театру ім.Франка, – зазначила генеральний директор УААСП Оксана Матвєєва.
«Я упевнена, – додала вона, – що саме така подача інформації, ця страшна правда, яку герої не приховують перед своїми глядачами – змусить замислитися підлітків над тією загрозою, яку несуть в собі будь-які наркотичні речовини».
…Десятихвилинні овації, котрими глядачі нагородили акторів та постановників проекту, сльози на їх очах – свідчення того, що подібні теми необхідно оголювати, як нерви, необхідно показувати без прикрас і декорацій. Тільки так, спільними зусиллями, як у випадку із постановкою «франківців» – зусиллями Мельпомени та Гіппократа, – суспільство здатне почути цих людей. Почути і подати руку, допомагаючи їм заскочити в останній вагон..