Леся Дичко: «Я чую музику в шелестінні гілок, в поривах вітру, в строгих лініях архітектурних ансамблів…»
24 жовтня святкує 75-річний ювілей Леся Василівна Дичко – одна з найвпливовіших постатей української академічної музики. Саме їй ми вирішили присвятити четверту статтю з циклу розповідей про наших авторів. Леся Дичко – найвідоміший український хоровий композитор, чиї твори включені до світових концертних програм та високо оцінені на Батьківщині. Нині народна артистка України, лауреат премії Тараса Шевченка, кавалер орденів святого Володимира і Княгині Ольги свою професійну діяльність починала з навчання в спеціальній музичній школі ім. Лисенка.
Зараз її творчість відносять до періоду «шестидесятництва» в Україні, що характеризувався творчим підйомом, зверненням до історичних коренів та пошуком нових технічних і фактурних засобів для вираження емоцій засобами мистецтва. Свій перший серйозний твір, концерт для фортепіано з оркестром, Леся Дичко завершила ще до закінчення музичної школи, що свідчить не лише про неабиякий талант та працездатність, але й про максималізм та юнацьку впертість – складна композиторська робота не входила до обов’язкових дисциплін шкільної програми.
Далі було навчання в консерваторії ім. Чайковського на композиторському факультеті, де на розвиток власної творчої манери майбутньої композиторки впливали такі відомі в світі академічної музики постаті як Констянтин Данькевич та Борис Лятошинський. В той же час її оточення складали Леонід Грабовський, Валентин Сильвестров, Стефанія Павлишин – люди визначного обдарування, що згодом стали корифеями українського музичного мистецтва. В такому колі формувався унікальний та яскравий стиль молодої композиторки, що пізніше вивершився в першому фундаментальному та зрілому хоровому творі – кантаті «Червона калина».
Безумовний успіх та новаторство цього твору зробили відомою молоду композиторку, але не поставили крапку в її подальших експериментах з формою та колористикою хорових творів. Далі вона пише об’ємні та надзвичайно складні монументальні твори – ораторію «І нарекоша ім’я Киев», кантату «У Києві зорі» та інші фундаментальні музичні твори.
Поступово все більше місце в її творчості починає займати духовна музика. В 90-х Леся Дичко звертається до стилістики православних піснеспівів та пише літургії, музику для колядок і псалмів. В жодному зі своїх творів Леся Дичко не повторює класичних канонів жанру, а творчо та сміливо переосмислює його закони, створюючи неповторні та самобутні музичні полотна.
Леся Дичко – композитор зі світовим ім’ям і одночасно надзвичайно скромна та чуйна людина. З 2009 року вона працює професором Національної академії ім. П. Чайковського, де передає молодому поколінню те, що любить найбільше в житті – вміти чути музику, що нас оточує та відтворювати її у вигляді нот. Користуючись нагодою, ми бажаємо Лесі Василівні талановитих та вдячних учнів, наснаги до творчості та подальших музичних звершень. З ювілеєм!